Ми повернулися (вже давно)! Розповідь про нашу поїздку та виставку CHA загалом

Я вже давно хотіла написати цю розповідь, особливо ще по “свіжих” спогадах, але робота постійно перешкоджала це мені зробити. Тим не менше, нарешті розповідаю! Сподіваюся, вона виявиться для вас цікавою. Якщо ж ні, заходьте у Зроби Сам(А) завтра.

Ця поїздка, як жодна інша виявилася виключно робочою. Запланований час на відпочинок (субота та неділя 20-21 липня) пролетів як одна мить залишивши після себе лише бажання відпочити ще більше і знову.

По правді кажучи, їхати на цю виставку ми знову ж таки не планували. Ми знали, що виставка буде дуже маленькою (багато компаній, з якими ми працюємо у Лас Вегас не збиралося їхати), відтак ми вже майже остаточно прийняли рішення не їхати. Але згодом нам поступило спокусливе запрошення, та й Ненсі Неллі (редактор Scrapbook Update) запитала мене чи я буду виставці і зможу написати для неї декілька статей. Переглянувши наше рішення ми таки купили квитки на літак і забронювали готель. А виставка, до речі, була найменшою з тих, що я бачила. Та й інші кажуть, що вона була найменшою за всю історію існування.

Летіли досить непогано в плані пересадок: Київ – Париж, Париж – Солт Лейк Сіті. На довшому перельоті сиділи окремо. Я сиділа поміж малих дітей, які постійно не давали про себе забути. Але на щастя розваг на борту було достатньо – я подивилася Прометея та декілька серій різних серіалів, навіть трішки поспала. В дорозі нічого не фотографувала, цього разу ми взяли з собою ще більший фотоапарат, відтак витягати його було проблематично. Та й не люблю коли на мене дивляться всі як на папарацці.

В літаку, до речі, з нами летіло багато жінок на виставку від Stampin Up! (бачите який малий світ?). Їхня виставка відбувалася майже в цей самий період біля Солт Лейк Сіті. В літаку їх побачив Лесик – вони обмінювалися листівками і щось обговорювали (вони сиділи декілька рядів попереду нас). Я підійшла до них, ми познайомилися, обмінялися візитками, трішечки поспілкувалися. Потім з ними ж стояли в довжелезній черзі на паспортний контроль у аеропорті – насміялися вдосталь! Пізніше знайду візитки і дам посилання на їхні блоги.

Дорога додому була, як на мене важчою. Лас Вегас – Нью Йорк (аеропорт Кеннеді це взагалі катастрофа, вкотре переконуюся що потрібно уникати пересадок у цьому пункті) – Амстердам – Київ. З Києва добиралися на потязі Інтер-Сіті, від нього теж залишилися не найкращі враження – 6 годин у сидячому положенні після більш ніж 20 годин в дорозі сприймаються не надто добре.

Шкодую, що було мало часу на відпочинок, що не було часу погуляти містом (як Солт Лейк Сіті так і Лас Вегасом), але зважаючи на температуру повітря на вулиці, я не думаю, що ми б довго змогли насолоджуватися такою прогулянкою.

18 липня | По прильоту у Salt Lake City, штат Utah нас зустрів наш менеджер із компанії American Crafts і відвіз у готель. Трішки відпочивши ми вирушили із ним на неформальний обід у Olive Garden. Люблю цей ресторан – хороший сімейний заклад із смачною їжею і нормальними цінами. На цьому перший день закінчився – не було ні сил, ні бажання кудись йти (хоч ми і планували відвідати ще й іншу компанію, що розташована у цьому районі). Та й різниця в часі в 9 годин сильно відчувалася.

19 липня | Поснідавши у готелі ми зустрілися із нашим менеджером і поїхали здійснювати мою скрапову мрію, тобто у офіс компанії American Crafts.

біля входу у офіс та склад компанії

(до речі, якщо зайти на Google Earth можна вітруально погуляти біля їхніх складів та побачити величезні вантажівки із товарами – коли ми відвідували їх вантажівок було не менше)

Ще декілька років тому, навіть декілька місяців тому я і подумати не могла, що буду гуляти складом такої великої компанії. Повірити не можу, але це була моя третя екскурсія офісом та складом виробника скрап товарів (у 2010 ми відвідали Trimcraft, а на початку цього року – Stampendous).

приймальна American Crafts

У офісі я зняла декілька відео про нові товари для Зроби Сам(А), про них розповім згодом, а також, звісно ж, ми розмістили замовлення на новинки.

Далі на нас чекав обід у курортному містечку серед гір біля міста Orem (тут знаходиться American Crafts) та візит на фабрику по виробництву маркерів. Скажу по секрету, маркери Ranger виробляються на фарбиці American Crafts, у них навіть упаковка ідентична (я це вже давно помітила, але тільки зараз мої здогади були підтверджені доказами 😉 ).

меню ресторану

хіба ж не схоже на наші Карпати?

а це я посміхаюся – чудове місце для відпочинку, лиш б би час був

Попрощавшись із компанією (перед тим ми ще сходили у музей динозаврів – в Юті постійно знаходять багато залишків цих доісторичних тварин, і я маючи ними по справжньому дитяче захоплення, не могла пропустити можливість відвідати хоча б один музей) ми взяли на прокат машину і відправилися у Лас Вегас.

Лесик теж не відмовився трішки розслабитися – заліз у печеру для дітей у музеї

розташовуємося у машині на прокат, попереду сотні миль до наступного пункту призначення

Це була незабутня поїздка! Я просто шаленію від природи південно-західних штатів – червоні, оранжеві, жовті каньйони, гори, рівнини… Якщо ви були на Сінайському півострові – природа там дуже схожа.

їхати можна було і без навігатора – дороги у США мають свої чітко позначені назви і ми знали що нам потрібно виїхати на трасу I-95 (interstate-95), що тягнеться від Канади до Каліфорнії, а далі звернути на маленьке містечко Panguitch

ми намагалися не перевищувати дозволений ліміт у, здається 85 та 75 миль (1 миля = 1,6 км) на годину, проте більшість водіїв нас обганяло;ми притримуємося думки що краще правила не порушувати, тим більше за кордоном

по дорозі було безліч краєвидів

На вулиці вже встигло стемніти і ми нарешті доїхали до маленького ковбойського містечка під назвою Panguitch, де планували переночувати. Поселилися у типовий мотель із американських фільмів 70-их та 80-тих років – двоповерхова будівля із входом з вулиці, височенний знак мотелю, вільні місця для парковки, сухе перекоти поле…

20 липня | Прокинувшись ми заправили машину на заправці через дорогу (не знаючи як користуватися колонкою довелося спитати працівника, яка люб’язно пояснила нам, а потім іншій парі що потрібно робити) і від’їхавши метрів з 50 убік пішли у типову американську забігайлівку поснідати. Я вперше спробувала омлет по-Денверськи, Лесик теж замовив щось для нас нове. Далі вирушили у сторону Брайс Каньйону.

чекаємо на сніданок

дорогою до каньйону

в дорозі побачили ось такий маленький “аеропортик”, цікаво було б туди прилетіти на маленькому літачку

привітна рейнджер на в’їзді в каньйон люб’язно погодилася сфотографуватися

На території каньйону ми провели чудовий незабутній день – спершу каталися машиною по національному парку і розглядати краєвиди, далі відправилися гуляти пішки вниз до ущелини. Обоє отримали незначний сонячний удач і повернулися до готелю.

красивий дуже знак, а знизу, під ним попередження про ведмедів! я навіть налякалася!

серед дикої природи ми чули багатьох пташок, метеликів, комах, сфотографувати встигли лише ось таку ящірку, які розгледіти серед лісового покриву було доволі складно – вона дуже вправно маскувалася

ми також неодноразово бачили білочок, вони доволі маленькі але дуже прудкі

спека стояла не можлива, навіть обливання водою не допомогло; можливо, якби у нас був з собою відповідний одяг ми б так не перегрілися, але я і так була на сьомому небі від щастя від побаченого

на виїзді з каньйону побачили ще декількох тварин, серед них – оленя із маленькими оленятками

Повернувшись у готель ми трішки відпочили і пішли гуляти містечком – воно повністю нагадувало про стару Америку, Дикий Захід та ковбоїв!

21 липня | Цей день ми планували відвести на відвідування ще одного каньйону, але вирішили, що одного із нас достатньо. Все таки майже 40-градусна спека дуже сильно заважала спокійно насолоджуватися відпочинком. Натомість вирішили одразу ж їхати до Лас Вегасу.

По дорозі знову ж таки я отримала масу насолоди від краєвидів. Зупинилися на заправці купити щось попити – Лесик захотів спробувати Root Beer (це таке безалкогольне пиво, люблю цей напій) – взяли величезну 2-літрову кружку з льодом, купили ментос і поїхали далі.

Також заїхали у Арізону, через цей штат проходила траса I-95. Хотілося у гості до Spellbinders, але це вже якось іншим разом.

По приїзду до Лас Вегасу ми здали машину, взяли таксі і поїхали до нашого готелю навпроти центру, де проводилася виставка. По дорозі вдосталь насміялися із жартів водія і отримали поради куди варто піти. Того вечора ми лише вийшли у Fashion Show Mall – це величезний торговий центр, який збудували 10 років тому – якраз тоді, коли я була по обміну у цьому місті. Я дуже хотіла туди піти – для мене це місце дитячих спогадів (та й шоппінг список у мене був чималий). Похід у мол і назад, це якраз єдиний раз коли ми гуляли містом, усі інші дні ми з ранку до вечора сиділи на виставці.

вид з вікна готелю; з лівої сторони – виставковий центр, з правої – центр Лас Вегасу із усіма відомими казино та готелями

наш затишний номер в готелі

fashion show mall у Лас Вегасі

22 липня | За 20 хвилин до початку мого першого воркшопу від Spellbinders ми вийшли із готелю і пішли шукати павільйони (саме у спеціальних павільйонах у іншому готелі проходило навчання, виставка ж відбувалася трішки збоку). Ледве знайшли! Я навіть почала переживати, я не встигну на свій перший урок.

Перший день у мене був розписаний з 8 ранку до 8 вечора. Я навіть була змушена відмовитися від вечері зі власницею та дизайнерами Blue Fern Studios через цей тісний графік. Проте перший день пройшов не дарма. Ми зовсім випадково потрапили на виставку (перший день для відвідувачів закритий) і на власні очі побачили як виробники будуть свої кімнатки. Про це я вже розповідала вам ось тут.

23 липня | Вівторок був не менш насиченим – зустрічі із представниками компаній, демо, уроки – від усього цього обертом йшла голова. Про це я також частково вже розповіла, згодом продовжу розповідати, тому фото не додаю.

24 липня | Наш останній день також пролетів швидко.

Прийшовши із виставки в готель я вмовила Лесика піти на “Happy Hour” – година із безкоштовними напоями в ресторані готелю, а після цього піднятися на дах, де знаходився басейн.

Побувши там усього 20 хвилин ми встигли трішки згоріти і відправилися в номер пакувати валізи. Того ж вечора довелося купити ще одну валізу – усі каталоги з виставки не влазили, та й по вазі вони переходили за допустиму норму.

На цьому наша поїздка закінчилася і ми повернулися до вас 🙂 .