Ми повернулися!

Ну от і ми повернулися з нашої відпустки, яка пролетіла як один день! Сьогоднішній запис буде зовсім не традиційним, а скоріш особистим, тому якщо вам цікаво де ми були – беріть чашку кави і читайте, багато яскравих фото попереду.

Їздили ми розвідувати далекі краї буддиських монахів. Виїхали з Тернополя в неділю зранку разом з Світланою та її чоловіком, які люб’язно погодилася нас підвезти до столиці. Не подумайте, що ми халявщики і хотіли зекономити на квитках, квитків на поїзд не було, тому що ми їх заздалегідь не купили, бо отримали підтвердження нашого туру тільки 9-го числа, а виліт у нас був на 11-те.

По приїзду в Київ ми вкотре переночували у Леськового брата (у якого ми постійно зупиняємося коли відвідуємо Хоббі-Фест) і зранку взявши таксі щоб не мерзнути (бо летіли в кросівках і легких курточках, щоб там не спаритися) поїхали в аеропорт. Переліт у нас був з пересадкою в Абу-Дабі в Еміратах. Переліт в Абу-Дабі займає близько 5 годин. Між пересадками 2 години, за які теоретично нормальна організована людина повинна б встигнути пройти всі перевірки і сісти на літак.

Але ми умудрилися заблудитися – аеропорт там грандіозний, я колись думала що JFK великий – та куди, там один термінал такий в-е-л-и-ч-е-з-н-и-й. Спершу ми переплутали рейси (там як на диво було два рейси на Коломбо з перервою в одну годину) і пішли не в той термінал. На щастя після певно 2км кросу в теплих шерстяних шкарпетках і кросівках по 20 градусній жарі ми таки вияснили куди нам треба йти, вистояли в довжелезній черзі, потім вияснили, що ми пропустили реєстрацію, але врешті-решт після годинної біганини втрапили на літак. Ще один 4 годинний переліт і ми майже на місці!

Стюардеси на літаку вдягнуті в традиційний одяг, я спочатку навіть не зрозуміла, що вони – це стюардеси. До речі, дуже красиві.

Прилетіли десь під ранок – здається 4 ранку, без проблем пройшли паспортний контроль, забрали багаж і зустрілися з гідом. Приємний шофер відвіз нас до нашого готелю. Їхали ми досить довго – хоч готель по наших мірках не далеко знаходився, всього за 145км, їхали ми майже 4 години. Так, їздять вони вкрай повільно, дуже страшно, постійно порушують правила і до речі, рух у них лівосторонній.

Якщо ви ще не здогадалися – ми були у Шрі Ланці.

Оскільки ми любителі активного відпочинку, на пляжі валятися не любимо, ми відразу ж знайшли місцевого гіда на ім’я Данеш і поїхали на екскурсії.

До речі, клімат південної частини Шрі Ланки тропічний, вологість зашкалює і днями досягає усіх 100%. Дихати досить важко, особливо на дорогах у місті – окрім великої вологості повітря також дуже сильно загазоване.

День перший:

У Galle (читай Гооль) – місто у якому ми жили, є дуже цікава фортеця, що була побудована Голандцями, а згодом її добудували Англійці. Ось фортеця на карті  http://maps.google.com/?ie=UTF8&ll=6.027043,80.219636&spn=0.016324,0.032637&t=h&z=16. Її ми і відвідали у першу чергу.

До речі, пересуватися по місту в Шрі Ланці можна без проблем на місцевому триколісному відкритому таксі Тук-Тук (так назва походить від характерного звуку, який видає мотор під час їзди – тук-тук, тук-тук).

Відразу за фортецею знаходиться місцевий стадіон, на якому грають у крикет. Крикет разом з іншими іграми та традиціями (наприклад пити чай з молоком) у Шрі Ланку привезли англійці у 18 столітті.

Після цього – спробували молоко королівського кокоса. На смак нічого особливого – зате вражень повні штани.

І на завершення першого дня – відвідали копальну дорогоцінного каміння.

День Другий:

На другий день ми запланували річне сафарі та деякі інші екскурсії. Проїхавши не більше 500 метрів від готелю на тук-туці ми звернули у провулок, далі на подвір’я до місцевого жителя, на задній двір, який водночас служив міні-причалом. Тут ми пересіли у моторний човен і почали наше сафарі. Нажаль назву річки я не пам’ятаю, але з упевненістю можу сказати, що такої краси я ще ніде не бачила.

Пливемо, я повертаю голову, а біля нас за метр розмірено пливе справжня змія! Далі – варани різної величини від найменших до дійсно великих, різноманітні кольорові пташки раніше не бачені і не чувані, мавпа на дереві у гілках, група свійських “бафало” спокійно купається у річці, тут же гніздо орлану і сам орлан. Краса! Зупиняємося, зникає шум мотору і стає чути прекрасний спів пташок – це просто рай!

На берегах річки ростуть різні плодові дерева, найбільше манго. Їх ніхто не збирає, вони падають у річку і плавають у ній як яблука-зелепухи в українському селі!

міст через річку, відразу згадуються англійські фільми про джунглі та Тарзана

на дереві замаскувалася ящірка

а це плантація кориці, що належить місцевому жителю

тропічний рай

пташка bee-eater

варан пливе в у річці

а цей варан маскується на березі у болоті

ще одна із місцевих пташок

баффало або буйволи охолоджуються у річці

Далі на тук-туці ми вирушаємо на ферму, де розводять морських черепах. У піску на березі океану закопані яйця черепашок з табличками, поруч у шести резервуарах плавають різні черепахи – від найменших 3-місячних, до гігантських 40-річних. До речі, ці черепахи живуть до 150-ти років і досягають статевої зрілості у 30.

Найстаріша черепаха на фермі – сорокарічна і важить усі 150кг. Її ми не ризикували брати на руки, адже навіть 5-ти річні виявилися досить важкими.

І на завершення ми спробували порибалити місцевим способом. Пояснюю – у воді за декілька метрів від берегу стирчить палиця, до неї прив’язані ще декілька палиць так, що утворюється трикутник і “сходинка”. Вся рибалка полягає в тому, щоб вилізти на цю палицю, якомога “зручніше” сісти і саморобною вудкою спіймати рибу. Не стільки тої рибалки, скільки залізання на і з палиці. До речі, сидячи на палиці крізь кришталево чисту воду видно як хвилі вибивають на берег маленьких кольорових рибок. З мене рибалка нікудишній, а от Лесько справжній рибак – зловив мені золоту рибку!

День третій:

Третій день розпочався ще до сходу сонця – ми запланували дводенну екскурсію в центральну частину країни. Шість годин на джипі і ось ми вже біля старовинного палацу-фортеці Сігрія (Сігірія).

Велетенська гора оточена руїнами садів, водних басейнів та фонтанів. Палац та сади були побудовані Шрі Ланським королем, а після його смерті до 14 століття служили монастирем для буддиських монахів. Сігрія відома своїми наскальними фресками оголених наложниць. Щоб добратися до вершини потрібно подолати більше 12 тисяч сходинок і, повірте мені, даються вони зовсім не легко. Я чотири рази майже втрачала свідомість, виливала на себе пляшку води і все ж таки продовжувала шлях нагору.

У палац є чотири входи, кожен з них проходить через природні камені, які нагадують тварин – кобру, лева, слона… По дорозі вперше в житті зустрічаємо макаку! Вона спокійно їсть з рук фісташки, прудко запихаючи ще непочищені собі за щоки,  майже як хом’як!

І ось ми вже на вершині світу! З гори відкривається шалено красивий краєвид.

і ось вона – ця монолітна гора

залишки фресок – більшість з них були зруйновані монахами, яким не подобалися оголені наложниці

а це дзеркальна стіна – раніше вона була настільки відполірована, що у ній можна було побачити своє відображення

вид на ліси

один з чотирьох входів у палац – лев, на даний момент залишилися тільки лапи

годуємо макаку

і ось я вже майже на вершині гори

дві останні сходинки

вид на залишки садів та басейнів з вершини

Ось так Сігрія виглядає зверху http://maps.google.com/?ie=UTF8&ll=7.95558,80.760455&spn=0.008129,0.016319&t=h&z=17.

День Четвертий:

Переночувавши у місцевому готелі ми вирушили у храм, де зберігається зуб Будди. Реліквію показують всього раз на 5 років, проте храм відкритий для відвідин. Знявши взуття та прикривши ноги довгими спідницями ми поринули у історію, що розповідала про життя Будди. Величезні картини, статуї різних розмірів та кольорів, прапори та 8 заповідей Буддизму – усе це, а також лотоси – символи буддизму, прикрашають храм. У верхній кімнаті знаходиться сховище, там, серед сотень старовинних книжок та дорогоцінного каміння знаходиться зуб.

Покинувши храм нам пощастило скуштувати незвичний фрукт – рамбутан. На вигляд нагадує зелений каштан. Знімаючи шкірку в середині знаходиться прозора драглиста маса та щільна насінина. Смакота!

Наступною зупинкою в нашій подорожі став притулок для слонів. Пройшовши довгою вуличкою перед нами відкрилася мілководна річка із рясною тропічною рослинністю по берегах та стадом із близько 50-ти слонів, що прямувало проти  течії.

Великі слони-самці із бивнями, яких місцеві жителі називають The Tusker, інші самці без бивнів, самиці та маленькі слоники – і кожен з них повільно та безтурботно гуляє по річці. Дехто вже встиг лягти у воду щоб охолодитися від шаленої спеки, інші набирають воду в хобот і обливають себе стоячи, а одиниці кричать! Незабутні миті!

А далі – здійснення мрій! Нам пощастило покататися на слоні! Без спеціального сідла, просто вкрита шматком мішковини, Лакшмі поважно катала нас по джунглях. Страшно, високо, незвично; зв’язки на ногах  ниють, додаткова розтяжка не завадить. А ще вони колючі та дуже дружелюбні. Далі йдемо до річки, у якій лежить слон, місцевий житель дає кожному по третині кокосу і показує що робити. Ще мить і ми миємо слона! Черпаємо воду кокосом, виливаємо на нього і тим же кокосом його в буквальному сенсі драємо. А він тим часом потихеньку встає, набирає воду у хобот і дякує – випускає усю воду на нас. Мокрі, проте безмежно щасливі їдемо додому.

Проїхавши зовсім не багато зустрічаємо на дорозі двох дикобразів на повідку! Зупиняємося, виходимо, гладимо.

І ось ми вже повернулися в готель. Захід сонця. Змучені, згорівші на сонці але щасливі… Попереду незабутня подорож у національний парк. Але про це вже іншим разом.